< Discover Uzhhorod | 11. Кафедральний Хрестовоздвиженський Греко-Католицький собор та Єпископська резиденція

11. Кафедральний Хрестовоздвиженський Греко-Католицький собор та Єпископська резиденція

11. Кафедральний Хрестовоздвиженський Греко-Католицький собор та Єпископська резиденція

 

На підйомі Замкової гори, звідки починалась розбудова Ужгорода перед Вами постає архітектурна споруда 17-19 ст.  – номер 11 у Вашому путівнику. Один із найкращих  і другий в Ужгороді за значимістю архітектурно-історичний ансамбль після замку, який вже давно перетворився на візитну картку міста. Це Кафедральний Хрестовоздвиженський Греко-Католицький собор та Єпископська резиденція.  Праворуч, будівля з  двома дзвіницями та парадним входом – це сам собор; ліворуч, двоповерхова забудова – це резиденція єпископа.

З початку своєї історії собор належав ордену єзуїтів. З чим це пов’язано? Справа в тому, що власниками міста в той час були представники роду Другети (або ж, Другетті – їхня італійська назва).  Другети спочатку були католиками, а потім стали протестантами. Пізніше один із представників цього роду – Юрій Другет – вирішив знову повернутися в католицизм. Саме тому, він вирішив заснувати єзуїтську гімназію, адже в той час орден єзуїтів був найбільш впливовим орденом католицької церкви. Ця колегія була заснована ним у Гуменному (зараз це Словаччина). І от 31 липня 1640 року його родич – володар Ужгорода – Янош Х Другет видав фундаційну грамоту про перенесення єзуїтської колегії із Гуменного в Ужгород.  Так було засновано теперішній кафедральний собор. У 1645 Янош Х Другет помер, але його дружина Анна Якушич, завершила будівництво і, на початку 1646 року, тобто вже через 5 років, колегія була готова.

Раніше, на місці теперішнього ансамблю стояв інший комплекс споруд. Він складався з трьох будівель: колегії, яка розташована ліворуч, школи, яка розміщувалась на першому поверсі колегії і, власне, церкви, яку Ви бачите праворуч.

Спочатку збудували колегію і школу, що вважається першим вищим навчальним закладом Закарпаття. Дещо пізніше збудували колегіальну церкву, яка спочатку була невелика, з однією вежею, присвячену Воздвиженню Чесного Хреста, що і послужило назвою для собору. Протягом 1732-1740 рр. після пожежі, яка зруйнувала церкву, єзуїти вирішили збудувати новий костел. І архітектурним стилем стало пізнє бароко. Після ліквідації ордену єзуїтів у 1773 році монахи залишили Ужгород. І згодом у собор перемістилась Мукачівська греко-католицька єпархія.  Так, колишній єзуїтський костел через більш ніж 130 років став  греко-католицьким кафедральним собором, а в приміщеннях колишньої колегії розмістили резиденцію греко-католицьких єпископів.

З цього моменту в історії храму починається новий виток його розвитку. Адже греко-католицький обряд відрізнявся від католицького. І тому перебудова і пристосування до нової релігії була необхідною і тривала кілька років. Архітектор Ф. Гілебранд до 1779 р. закінчив його перебудову як кафедрального собору. Саме тоді в інтер’єрі з’явився теперішній вівтар, чотирьохрядний іконостас, лавиці та інші предмети декору.

Імператриця Марія Терезія подарувала єпископу Андрію Бачинському дорогі шати і предмети церковного вжитку. Саме на її честь в День її народження відбулось освячення храму 15 жовтня 1780 р. Внутрішнє оздоблення храму було ґрунтовно перероблене за часів єпископа Василя Поповича через 78 років. А радикальні зовнішні зміни були здійснені за часів єпископа Івана Пастелія ще через 18 років. Перед входом було добудовано портик у класичному стилі, який підпирають чотири колони корінфського ордеру. Симетрія, колони, дотримання класичних пропорцій, прикраси у вигляді листя – все це перетворило архітектуру храму із пізнього бароко у будівлю неокласицизму. Після перебудови собор та єпископська резиденція стала найбагатшою і найкрасивішою спорудою міста.

У 1949 році Греко-Католицьку Церкву було ліквідовано. І храм став православним.

У підземеллях собору знаходиться крипта. Тут спочиває багато достойників Греко-Католицької Церкви. 28 червня 2003 р. тут перепоховали мощі єпископа Теодора Ромжі, меморіальну таблицю якого Ви можете побачити при вході до храму. Він був владикою. Після приєднання Закарпаття до СРСР у 1945 році радянська влада змушувала його зректись віри, однак владика рішуче відмовлявся. Тоді агенти НКВС на нього вчинили замах, інсценізований під автомобільну аварію. Однак, єпископ вижив. Вже у лікарні, за розпорядженням радянської влади, до нього підіслали «медсестру», яка за допомогою отрути кураре вбила його. У 2001 р. під час свого візиту в Україну папа Іван Павло ІІ беатифікував Теодора Ромжу як мученика за віру.

За часів радянської влади майже усі склепи єпископів були зруйновані та пограбовані, окрім одного поховання єпископа А.Бачинського, багато пам’ятних таблиць зруйнували. Лише 7 січня 1991 р. після кількарічної боротьби храм повернувся до греко-католицької церкви.

Резиденція Єпископа має свою історію, паралельну до історії собору. Раніше тут була єзуїтська колегія, яка мала 21  келію для монахів-єзуїтів, кімнати для вчителів, каплицю, бібліотеку, навчальні класи, велику аудиторію для диспутів і театральних вистав, кімнату для хворих, аптеку, підвали, кухню та складські приміщення. Монахи жили на другому поверсі, а школа знаходилась на першому. В приміщенні резиденції зберігалась колишня бібліотека єзуїтської колегії  з 1858 книг, яка протягом багатьох років поповнювалася персональними бібліотеками греко-католицьких єпископів. Перед Першою світовою війною збірка налічувала вже понад 20000 томів. У 1773 році орден єзуїтів було ліквідовано, а через рік велика пожежа знищила допоміжні споруди колегії. Ще через рік її було передано Мукачівській греко-католицькій єпархії разом із храмом. У 1949 р. приміщення будівлі займали органи НКВС. Пізніше бібліотеку передали Ужгородському державному університету, який розмістив тут університетську бібліотеку. Наразі резиденція знову повернута єпископу.

В свій час тут зупинявся австрійський ерцгерцог Йосиф, під час своїх відвідин Ужгорода, у грудні 1805 та березні 1806 року. Тут зберігалась свята корона угорських королів у часи наполеонівських війн.  Єпископська резиденція вражала не тільки своєю красою, а й стала своєрідним культурним центром Закарпаття.

Ви також можете замовити окрему групову екскурсію по Кафедральному собору звернувшись до адміністрації храму.

А тепер запрошуємо Вас продовжити нашу прогулянку по вулиці, ліворуч від собору, прямуючи до будівлі колишньої ужгородської гімназії, у путівнику номер 12.

 

Аудіо-версію даного тексту можна завантажити тут:

11. Кафедральний собор та Єпископська резиденція