< Discover Uzhhorod | 8. Ужгородський замок

8. Ужгородський замок

8. Ужгородський замок

 

Ужгород, як і Рим міцно вкоренився на семи пагорбах. Одним із них є той, на якому зараз стоїте Ви. Його назва – Замкова гора.  Ця частина міста є однією з наймістичніших. Вона оповита таємницями та легендами.

А перед Вами постала найважливіша споруда міста, з якої і почалась розбудова Ужгорода – Ужгородський замок, позначений у Вашому путівнику номером 8.

Цей величний архітектурний ансамбль супроводжував життя багатьох поколінь, що населяли обидва береги Ужа.  Він служив багатьом володарям, бачив не одну війну і пережив не одну облогу й  повстання, його стіни кілька разів перебудовувались, він знав долю помпезного графського палацу, квітнув у садах та розважав вельмож, але і палав у вогні, добре знає запах пороху та смак крові…

Як і загалом про місто, першу згадку про фортецю залишив арабський мандрівник Аль-Ідрісі. Однак, свій твір він написав у ХІІ ст., а сучасні археологічні дослідження засвідчують, що вже принаймні у VII – IХ ст. на Замковій горі було укріплене дерев’яне городище білих хорватів. У той час замок був дерев’яною фортецею, оточеною частоколом.

У легендах, пов’язаних з тим часом існує й така міфічна постать, як князь Лаборець, який стояв на чолі існуючого тут князівства. Сусіди князівства за Верецьким перевалом – угри – зазнали нищівної поразки від племені печенігів і, у пошуках нової землі для поселення, перейшли перевал, вирішили оселитись у сучасному Ужгороді й оточили фортецю.  Це, мабуть, була перша битва замку. Лаборець одразу зрозумів, що сили нерівні і намагався врятувати життя втечею. Однак, нападники таки наздогнали його і вбили. Маленьке на той час поселення було спалене уграми, але згодом знову відбудоване.

В кінці Х-го – на початку ХІ століття, коли рівнинна частина Закарпаття підпала під владу Угорського королівства, в Ужгороді будується кам’яний замок, як адміністративний центр комітата Унґ. На відміну від попереднього цей замок став могутньою оборонною спорудою, про силу якого свідчить той факт, що в 1086 році під час набігу половецької орди хана Кутеска, що прорвалася через Карпатські перевали в Дунайську низовину, Ужгородський замок кочівники узяти не змогли.

Потім у 1241-1242 рр. татари хана Бату знову спалили місто, але воно ще раз відбудувалось. Місто Ужгород (або ж – Унґвар, як воно тоді називалося) змінює кілька володарів і в 1322 році володарями замку та всього міста стає  італійський рід Другетті (або ж Другети як вони стали називатися у нових володіннях). І цей рід ввійде в історію міста аж на 370 років.

У цей період, коли замок знаходився у їхньому володінні, у фортифікаційному мистецтві відбувалися великі зміни, викликані, головним чином, появою нового вигляду зброї, і в першу чергу зброї вогнепальної. Це все вимагало корінної реконструкції замку, яка і була здійснена в кінці ХVІ століття з використанням найновіших досягнень фортифікаційного мистецтва Європи. Про перебудову говорить дата, висічена на головному під’їзді центральної будівлі, – “1598”. Там же у вигляді барельєфа висічено чотирьох дроздів – герб Другетів. Для посилення обороноздатності замку сюди запросили інженерів з Італії. Була проведена повна реконструкція – зведені міцніші стіни на певній відстані від палацу, на кожному розі побудований ромбовидний бастіон висота якого досягає 10-15 м, висунутий за лінію квадрата стін. На майданчиках бастіонів розміщувалися гармати, що тримали під обстрілом підступи до замку. Для посилення міцності бастіонів стіни викладені білим каменем.

Замок був майже неприступним. Неприступність його особливо видно з північного боку, тут масивна гладінь високих стін позбавлена навіть бійниць, оскільки з того боку замку – урвище.

Новий період розвитку замку розпочався у 1692 році, коли він дістається у спадок Міклошу Берчені. В той час йому було 22 роки, а на руках – троє дітей. І через два роки він заручається з сорокарічною надзвичайно вродливою донькою державного судді – Крістіною Чакі. Незважаючи на значну різницю у віці, їхній шлюб був зразковим. Їх подружжя було сповите любов’ю та повагою.

Новий хазяїн перебудовує і зміцнює фортецю за планом французького інженера Лемера.

Після ремонту стін і приміщень нова господиня перевезла до замку велику частину свого посагу. Фортеця наповнилась картинами, дорогими меблями, килимами. Замок став улюбленим місцем зустрічей місцевої знаті. Тільки художніх полотен у ньому нараховувалося 136, акварелей – понад 600, гравюр – ще більше. Граф відремонтував палац, захисні мури, палісад, житлові й господарські приміщення. Міклош Берчені та Крістіна Чакі перетворили Ужгородський замок у блискуче родинне гніздо, яке нагадувало найкращі західноєвропейські замки. На схилах і біля підніжжя гори розкинулись численні парки і сади: Звіринець (де утримували диких звірів), сад Лугош, Бузьковий, Голубиний, Овочевий, і найкрасивіший – Квітковий парк. Він був прикладом найкращих зразків паркової культури англійського типу. Тут відбувались часті світські прийоми. Шахи, французькі карти, придворний ансамбль і театр, кінні і піші прогулянки, полювання, велика бібліотека, танці й гуляння, дипломатичні прийоми – все це ознака дуже активного великосвітського життя, яким у той час мало хто міг похвалитися. Ніколи вже опісля  Ужгородський замок не жив таким повнокровним життям, як при його останніх володарях, чудовій парі – графові Міклошові Берчені та графині Крістіні Чакі.

1703 року почалося повстання угорців проти австрійців, які окупували територію Угорського королівства. Це повстання очолив Ференц ІІ Ракоці. М. Берчені одразу ж став на бік повстанців. Він провадив активну дипломатичну діяльність. У замку побували посли Франції, Росії і Польщі.

А в  1711 році визвольна війна в Угорщині закінчилося поразкою повстанців і Міклош Берчені обрав долю вигнанця й оселився в далекій Туреччині. Вірна дружина вирушила на вигнання разом із чоловіком.

З цього часу замок почав відігравати у житті міста другорядну роль.

Аж до 1762 року, тобто 51 рік, у замку розташовувався австрійський гарнізон. Військові частково знищили його внутрішню оздобу, перетворивши приміщення на звичайні казарми. Шість десятиліть по тому імператриця Марія Терезія передала всі споруди греко-католицькому єпископату, який ми з Вами побачимо під номером 11 у Вашому путівнику. Спершу фортецю планували зробити резиденцією єпископа. Однак, кошторис перебудови виявився надто великим, і у її приміщеннях відкрили духовну семінарію. Вона проіснувала до літа 1945 р., коли радянська влада, розпочавши ліквідацію Греко-Католицької Церкви на теренах Закарпаття, перетворила фортецю на військові казарми, а з 1947 р. передала під експозицію Закарпатського історико-краєзнавчого музею, який розташований тут і до нині.

Втім, сучасну історію замку супроводжує не лише музейна експозиція, але й моторошна легенда. Вона пов’язана зі страшним привидом – Білою Дівою. Це була дочка одного з графів Другетів. Краса її славилася далеко за межі краю! Під час ворожої облоги військами польського князя Ю. Любомирського, дівчина закохалась у молодого шляхтича, який разом з іншими послами проводив переговори. Почуття було такої сили, що вона розповіла чужинцю про всі стратегічні таємниці замку. Батько дізнавшись про зраду доньки  наказав замурувати її живцем в одній зі стін фортеці. Кажуть, з того часу, особливо у вітряні ночі, приміщення фортеці наповнюються чудернацькими відголосами, подібними на стогін.

Експозицію замку Ви можете відвідати щоденно, крім понеділка, з 10 до 18 години. Ви також можете замовити окрему екскурсію по території замку в касі, при вході в замок.

Поруч з Ужгородським замком розташований, ще один унікальний об’єкт на теренах України, це Закарпатський музей архітектури та побуту, у вашому путівнику це номер 9.

 

Аудіо-версію даного тексту можна завантажити тут:

8. Ужгородський замок